Kултура и традіції
07.03.2017 10:41

Іштван Удварі

Русины

 

Бывавучі у Мадярщинї Русины про називаня своёго народа хосновали и почасти хоснувуть днесь наименованя Руснакы, Русины. Слово rusznák, так ги и ruszinу мадярськум языкови є позиченоє з языка Русинув, а ruténє мадяризованов формов латинського ruthenicus. У бесїдї русинськуй інтеліґенції уже у ХVII. столїтю появлять ся народна назва угрорусин(мадярськый русин). Йсе слово по первый раз вухоснованоє было у вуданум 1698. рока катехизисї, ушореного у Надьсомбатї (днесь Трнава) спеціално про Русинув. Названя народа magyarorosz,тогдашнёємадярськоє товмаченя слова «угрорус», первый раз обявило ся у мадярськоязычных писемных памняткох XVIII. столїтя. Перва така праца: Décsy Antalné:A magyar oroszokrul való igen rövid elmélkedés. Kassa,1797.Исе слово происновало до розпада Австро-Мадярськуй Монархії.

Про позначеня Русинув межи двома світовыма войнами обявлять ся карпаторос (kárpátorosz), из котрого выходить, же хоснователї сёго термина рахувуть Русинув частёв руського народа. Подобным до слова kárpátoroszкіпом товмаченя у мадярськум языкови у єден час сформовала ся народна назва kárpátukrán, из котруй вуходить, же хоснователї ї рахувуть Русинув частёв украинського народа.

Названя народа Украинець, хоть и было извістноє межи русинськуй інтеліґенції вжек у ХІХ. столїтю, айбо про називаня свого народа го не хосновали. Названя украинець, што ся тиче пудкарпатськых Русинув майпереже ся обявлять у комуністичнуй пресї половкы 20-ых рокув. Народностноє названя Украинцї межи карпатськыма и чехословацькыма Русинами поширёвало ся лем по 1945. рокови. Ся зміна отразила ся и у мадярськум языкови: названя Русинув измінять ся. По такых народностных названёх ги orosz, magyarorosz, rusznák, ruszin, rutén, kisoroszиmagyarországi kisoroszобявлять ся названя kárpátukrán и ukrán, айбо они не стали общеприйнятыма. З зачатку перестройкы у Пудкарпатю и Словакії наново зачали хосновати названя Русины. Айбо Русины, жыючі за гатарами зоны совєтськых інтересув – у Юґославії, США и Канадї, и переже не признавали про ся названя Украинцї.

Из сёго історично-языкознательного спередслова добрі видко, же мадярськый язык достовірно отражать етнокултурнї процесы у Русинув. То, як мы у будучности будеме називати Русинув сосїднёго Пудкарпатя и Словакії зависить от того, як они самі будуть себе називати. До сёго вусновка ищи мож додати, же на сочасных русинськоязычных теріторіёх видиме ищи не законченї языкові, етнокултурнї, самоідентіфікаційнї процесы. У Пудкарпатю, Восточнуй Словакії и Войводинї тримле соперництво межиприхылниками украинського и русинського напрямув. Русиныдобывавуть ся вузнаня свого ідентітета. У Словакії, напримір, при списаню обывательства 1991. рока Русинами записали ся 17 000 чоловік, украинцями – 14 000, руськыма – 2 000. Поєднї вусновкы мож учинити на основі даных за материнськый язык: русинськый рахувуть своїм материнськым языком 49 100 чоловік, а украинськый – 9500. [Сей процес на днешнїй час и дале иде на хосен Русинув; на списованю 2011. рока у Словакії записали ся Русинами 33 482 особы, украинцями 7430 (материнськый язык отповідно указали русинськый 55469 особ, а украинськый 5689. Ред.)]

За поселеня Русинув у Карпатськум базанї є дакулько гіпотез и позіцій. З історично-крітичнуй точкыпозераня лем то мож доказати, же пуд веденьом кенизюв и шолтысув мирно и ступнёво заселяли ся з ХІІІ. до XVII.столїтя ги пастырськый и земледїлськый народ. Майдавнїші міґрантынизиннї Русиныпо татарськум нашестю, по скасованю спеціалнуй обороннуй сістеми, залюдненя Лїсных Карпат ишло з юга на сївер у напрямі карпатського хребта. Обывателї сїверовосточнуй части Марамороша, часть гуцулув переселили ся на днешнёє місто обывательства з Ґаліції уXVII-XVIII.столїтю. За русинськов романтичнов гіпотезов предкув низинных Русинув у Карпатськый базен привюг подолськый князь литовського происхода Теодор Корятович, коли 1330 рока быв мушеный утїкати з Подолії. За сёв верзіёв сей князь основав мукачовськый василіанськый монастырь.

Прируст русинського обывательства у Карпатськум базенї у XVI-XVII.столїтю продовжав ся и дале. У маєтку родины Раковція з особов радостёв принимали русинськых робутникув. На обезлюдїлї за час турецькых воєнных походув боршодські, абовські и алфёлдські теріторії з относно перенаселеных на тот час береґськых, земплинськых и мараморошськых гур спускали ся на низину рузночиселныма ґрупами. Майюжні міґрації были направленї у Бачку, Срим и Славонію. ПредкыРусинув Комловшкы, напримір, переселили ся у южноземплинськоє село у XVII-XVIII.столїтю з сївернуй части вармедї Шаріш, сїл маковицькуй доміній.

Число русинськых поселищ(1785)

Вармедя

До 300особ

301-600 особ

601-1000 особ

1001-1500 особ

1500 особ

Всёго

Береґ

73

22

3

1

1

100

Мараморош

16

31

24

9

5

85

Шаріш

99

51

4

-

-

154

Саболч

-

1

7

-

-

8

Сатмар

1

3

3

-

-

7

Спіш

1

4

7

2

-

14

Земплин

87

48

13

1

-

149

Всёго:

277

160

61

13

6

517

%

53,57

30,9

11,79

2,51

1,16

100

 

 

 

 

Вармедя

Обывательство

1804

Ґрекокатоликы

1806

Ґрекокатоликув у%

Число Русинув1806

Русинув у %

Абов-Торна

145 125

19 602

13,41

11 874

8,18

Береґ

79 217

50 388

63,61

48 753

61,54

Боршод

125 141

10 035

8,02

5 605

4,48

Мараморош

99 682

?

?

66 455

66,677

Шаріш

150 833

50 898

33,74

50 211

33,29

Саболч(+ Гайду)

142 709

29 682

20,80

2 233

1,56

Сатмар

166 389

90 196

54,21

5 054

3,04

Спіш

115 538

22 336

16,53

10 835

9,38

Уґоча

32 627

23 291

71,39

18 870

57,84

Унґ

76 702

49 266

64,23

46 872

61,11

Змплин

222 889

89 345

40,08

79 024

35,45

Всёго:

1 356 852

 

 

345 786

 

 

Списаня 1806. рока містить также данї по поселищах, котрі добрі сопоставлявуть ся з вуданым 1951. рока Ґеоґраіфчным СловарёмЕлека Фейнєша, у котрум детално описувуть каждый варош, село и пусту у алфавітнум шорови.

Зато у иншум вуданю Елека Фийнєша з 1942. рока русинськоє обывательство позначать ся у слїдувучых вармедёх:      

Абов:

15 120

Береґ:

65 069

Боршод:

5 200

Ґемер:

4315

Мараморош:

84 396

Шаріш:

66 691

Саболч:

3 101

Сатмар:

4 364

Спіш:

25 435

Торна:

1 500

Уґоча:

18 560

Унґ:

58 901

Земплин:

90 250


 

Всёго:

442 902

 

Кедь изглядовати місто обывательства, одношеня Русинув з управительського и церькувно-адміністративного позора, тогды можеме уповісти, што Русины жыють на теріторії бывшої Мукачовськуй и Пряшовськуй ґрекокатолицькуй єпархії. До подїла Мукачовськуй єпархії 1818. рока, за вунїмков 4 сїл, каждоє русинськоє село было росположено на теріторії Мукачовськуй церьковнуй єпархії, у керетох якуй у великуй кулькости жыли и вірувучі многых иншых націоналностюв: Румыны, Мадяры, Словакы. Центром Мукачовськуй єпархії до 1778. рока было Мукачово, а затим став Ужгород. Пряшовська єпархія была основана 1818. рока. Обідві єпархії тримали учительськый інстітут, а мукачовська ищи и духовну семінарію. Русинська сосполность была майпереже з земледїльцюв и односно малуй кулькости інтеліґенції – сященикув, монахув, канторув, а также дуже мало друбного немешства. В условіёх нерозвинутуй сосполнуй структурыонь до ХХ. ст. церьков была єдинов інстітуціёв, што помагала розвою материнського языка. Ґрекокатолицька церьков была про Русинув Мадярщинынародноетнічныма, културныма и потенціалныма політичныма керетами. У державох сферысовєтського інтереса переслїдованя, а потому и знищеня ґрекокатолицькуй церьковли мали велми неґатівный вплив на русинськый културный, націоналный и політичный жывот.

Русинство у критичнї періодымадярськуй історії фурт присягало на сторону Мадярув. Много раз зучастнило ся у ослободительнуй войнї Раковція. Значноє число Русинув служило у тысячнум составі князювського маєтка. Межи русинськыма куруцськыма вояками, што прикапчали ся до Раковція – по придушеню ослободительнуй войнї – многі из страху перед переслїдованём не вернули ся назад дому, а глядали притулок по мадярськых селох. Много Русинув воёвали у ослободительнуй войнї 1848-49. рокув. Тогдышнїй мукачовськый єпіскоп, котры вюг єпархію по Васильови Поповичови Світлому, быв мушеный прятати ся, бо 82 посяченых ґрекокатолицькых сященикув на офіцерув націоналнуй ґвардії актівно зучастнили ся у воєнных дїёх, и не єден ужгородськый молодый сященик на якийсь час поміняв сященицьку реверенду на вояцькый мундур. Сяку ролю русинського духовенства не мож одокремити од посередницького вадь прямого вплыва Пала Вашварі, также молодого ґрекокатолицького сященика. Дїятельство Вашварі розыйшло ся на ёго сященицьку родину, а также привернуло позур мукачовського єпіскопа. Уряд Карої у кунцьови Первуй світовуй войны, 25. децембра 1918. рока опубликовав народный закон за націоналну автономію Русинув (Рутенув), што жыють у Мадярщинї. Сесь так названый Х. народный закон од 1918. рока давав Русинум право самостойного рішеня у вопросох адміністративного управліня, сосполного школованя, віроисповіданя и хоснованя языка, у нёму говорило ся: «из вармедюв Мараморош, Уґоча, Береґ и Унґ створює ся автономна правова теріторія пуд названём Крайна». Главным ведучым Руськуй Крайныбыли міністерія и намістничоє відомство. Первый быв у Будапештї, а другый у Мукачові.

По довгуй діскусії Антанта, на основі рішеня русинськых еміґрантув у Амеріцї, без консултацій з містным обывательством, што ту жыє, 13. марта 1919. рока прийняла рішеняприкапчати Пудкарпатя ку Чехословакії, зачым 10. септембра 1919. рока ся теріторія, подля Сен Жерменського договора стала частёв Чехословакії.

Наколи по Віденськум рішеню Пудкарпатя вернуло ся ку Мадярщинї [1938-1944 рр. Ред], на теріторії бываня Русинув не была одновлена сістема вармедюв, а была побудована окрема нова управлінська єдинка пуд тітулом Пудкарпатська теріторія, во главі якуй стояв комісар-намістник. Вуходячи за гатары старых вармедь, и надстандартна про тогдашнёє мадярськоє теріторіалноє веденя, создана теріторіална єдинка была первым крочаём ку повнуй русинськуй автономії; офіційныма языкамыї были русинськый и мадярськый. З цїлёв научного изглядованя и честованя русинськых и пудкарпатськых културных інтересув и цїнностюв было создано Пудкарпатськоє Общество Наук, якоє публиковало періодичнї вуданя, много книг на русинськум языкови. У Пудкарпатю офіційноє дїловодство сёго періода вело ся на основі мадярсько-русинськуй двоязычности. Напримір, поштові маркыбыли двоязычныма. На печатаных у сесь час пенґёвах банкнотымали русинськый тітул їх цїны. Про русинські школы была орґанізована спеціална дірекція школованя, котра была новов ініціативов у всёму реґіоні.

У запертуй у тріанонські гатары Мадярщинї подля списаня обывательства 1920. рока прожывало 1500 Русинув. Своїм материнськым языком рахувуть русинськый из 715 обывателюв Комловшкы653, а з 211 обывателюв Канова 42 чоловіка. Окрем сёго за русинськых материнськоязычных особ были записанї у дакулькох поселищох комітатув Земплин, Саболч и Сатмар. У Будапештї на тот час за свуй русинськый материнськый язык зголосило ся 247 особ. Демоґрафічный том списаня обывательства 1930. рока за число Русинув даных не подає, позеравучи на їх малу кулькость. Подалші обывательські списаня за Русинув не зазначавуть нич. У многых поселищох Мадярщиныможеме найти такі старі люде, котрі котрыйсь русинськый діалект ищи и днесь розумівуть, годно быти и говорять на нюм, авадь знавуть русинські співанкы, молитвы, реліґійні піснї.

Женцї русинськуй націоналности столїтями ходили на заробуткы на мадярськый Алфёлд, водкы по жнивох, молотьбі вертали ся дому из запасами зерна на зиму. У 1770-ых рокох каждоє пятоє земплинськоє русинськоє село фіґурує в урбарськых деклараціёх, што працовали за гроші на виницёх на Токайськум Пудгорю. При изглядованю мадярсько-русинськых язычно-етноґрафічных капчань и інтеретнічных процесув ся теріторія заслужить на особу позорность: винодїльство и торговля вином было обєдиняючов силов у жывотї народув верхнюй Тисы, Мадярув, Словакув и Русинув. На каждоденный жывот реґіона вплывали 12 аґрарных варошув Токайського Пудгоря. У період переселеня з сївера на юг Русины часто свідомо глядали такі теріторії, што были схожыма з їх первоначалнов гурськов, лїснов отцюзнинов, и де они мали возможность дале занимати ся привичным дїлом: вувчарством, триманём маргы и свинї, оброблёваня дерева и т. д.

Окреме треба спомнити за бартернї капчаня, котрі также столїтями обєдиняли сосїднї теріторії и людей. Фурманёші з комітатув Шаріш, Земплин и Пудкарпатя інтензівно участвовали у внуторнуй и вонкашнюй реалізації токайського вина напримір, у Польщу, а также при перевозюваню соли. Мараморошська суль, овочи и дерево пливло долу по водї до мадярського Алфёлда. Была аґілна торговля маргов, айбо є и такі данї, же теріторії коло мочара Сернє и прибрежнї районы Унґ-Лаборець-Латориця забезпечовали лїтнї пастбища про маргу з алфёлдськых теріторій.

Не є потребности окреме наголошовати, што ушыткі сесї вандрованя, капчаня, нові способы ґаздованя, машины и сохташі были носителями и розшырителями майрузных просвітницькых елементув. Памнять сїх капчань двох вадь булше направлень добрі захоронив и язык: напримір, у лексицї русинського народного такой 40 слов указує на давнїшню працу у сфері виноробства Токай-Гедьалї (фірт, фатюх, гордув, анталок, дуґов, теркел, лопов и т. д.) Подобно значыма група слов доказує вплыв мадярского фурманства и умільства вуробленя возув на русинську лексику: напримір, слова кочі, кочіш, гінтов и т. д. находять місто у русинскыхдіалектох. Значимый процент коровлячых, кунськых и собачых прозивок у русинськых діалектох мавуть также мадярськоє происхоженя. Много взаємокапчань є также у фаміліёх: напримір, межи фаміліями бачванськых Русинув 25% мавуть мадярськоє происхоженя, вадь мадярські словотворнї елементы.

Зачинавучи з середнїх столїть онь до прокладованя желїзницї у 70-ых рокох прошлого столїтя, про поселища Надьшаґ, Тересва, Талабор и цїлого шора сїл по Тисї ипен лїсорубство и бокорашськоє дїло забезпечовало прожыток. З буштинського, хустського и вилокського порташув до Вашарошнаменя сплавляли маймалї як єден сажень бокоры, з котрых ту будовали дарабы, скріплювучи 5-6, а иный раз и 11 такых бокорув, и корманёвали, сплавляли їх дале у Токай, Солнок вадь Сеґед. З Марамороша до Сеґеда путь дарабув тримав 3-4, а нераз и 5 тыжднюв. Бокоры на нуч причалёвали, а корманёші заходили у мадярські села на берегох Тисы, де понераз тайно 1-2 дарабы попродавали. По недїлёх они ходили у ближайші ку Тисї церьковли. Бокораші перевозили овочи, будматеріалы, айбо майбулше суль. На каждум з малых дарабув сплавлялывурізанї солянї коцкы правилнуй формы, а наколи у Вашарошнаменю готовили булші бокоры, «відїло ся, ги малї солянї горыгимбавуть ся на Тисї». Третину соли з бокорув лишали у Токаю, так зменшувучи вагу бокора. Пуд час пішого вертаня назад у Мараморош русинські бокораші основателно познавали притисянські міста и їх обывателюв. Мало школашув знали так добрі притисянські теріторії и Алфёлд, ги русинські бокораші – свідчать жерела минувшого столїтя.

Часть русинськых слов, што капчавуть ся ку сфері бокорашського дїла, мають мадярськоє происхоженя, так напримір: дараб, бокор, кітеш, корманёш, фірес, фарканов.

Значиму часть сплавленої з Марамороша у Токай соли русинські и словацькі фурманёші спеціалныма возами доставляли у Шовар, што коло Пряшова. Перевозьованя пудгурного вина у Польщу было трёма путями – первый через Спіш, другый через Пряшов и Бартфу, а третїй через Ніредьгазу, Вашарошнамень, Мукачово у долинї Латорицї и Верецькый перевал. У сёму перевезьованї и ёго технічнуй орґанізації знаєме достовірно участвовали Русиныз вармедюв Спіш, Шаріш, Земплин, Унґ и Береґ.

*

Історія Русинув до 1919. рока изглядує ся у керетох історії Мадярщиныи Австро-Мадярськуй Монархії, а потому ги часть історії ї держав-наслїдникув – Мадярщины, Чехословакії, Румынії, Юґославії, дале Совєтського Союза и Украины.